Лайфхаки, корисні поради, рекомендації. Статті для чоловіків і жінок. Ми пишемо і про технології, і про все, що цікаво.

Як зібрати комп’ютер?

0

Складання комп’ютера – не такий вже трудомісткий процес, і навіть у новачків не займає більше 2-х годин. Головне, знати деякі тонкощі та не боятися помилок, адже це так цікаво!

Перш ніж приступати до збирання комп’ютера, потрібно підготувати робоче місце. Найкращий варіант – чистий стіл середнього розміру у приміщенні з гарним освітленням. Лампу над столом краще не ставити, якщо представиться така можливість, оскільки під час складання можна випадково зачепити шнур, що звисає. Впала лампа може пошкодити деталі комп’ютера. Жодних спеціальних інструментів, як правило, не потрібно: достатньо однієї викрутки. А от якщо вона буде намагнічена, то це просто чудово! Маленькі гвинтики часто звалюються в корпус, і звідти їх буває важко дістати звичайною викруткою. Але врятує й пінцет.

Запобіжні заходи:

1 Мікросхеми комп’ютера дуже чутливі до статичної електрики, тому краще не братися за контакти та доріжки плат голими руками без заземлення. Допоможе в цій справі спеціальний браслет або звичайний оголений провод навколо зап’ястя, заземлений на батарею.

2 Не застосовуйте фізичну силу! Усі плати повинні вільно або майже вільно входити до роз’ємів, для них призначених. Якщо якась плата не хоче вставати на своє місце, то швидше за все ви щось переплутали при купівлі комплектуючих. Усі деталі комп’ютерної "начинки" випускаються за певними стандартами. Тому існує кілька типів процесорів та відповідних їм сокетів, кілька стандартів модулів оперативної пам’яті та відповідно роз’ємів для них тощо. Щоб не плутати користувача, вони мають різну форму.

Розберіть корпус, знявши бічні пластини. Якщо заважає, можна зняти блок живлення (БП). Складання комп’ютера треба починати з монтування материнської плати. Процесор найкраще вставляти в "мати" до того, як остання опиниться в корпусі, тому що у нього багато "ніжок", які легко погнути. До того ж поза корпусом огляд краще. На самому процесорі, як і на сокеті, який його вставляють, можуть бути спеціальні стрілки, що вказують правильне положення. Для більшої надійності виробники придумали прибирати частину контактів та отворів у сокеті з одного кута, щоб випадково не можна було погнути «ніжки» процесора. Для кріплення процесора в сокеті передбачено спеціальний важіль, що притискає його до плати.

Поверх процесора кріпиться кулер (найпоширеніша система охолодження у вигляді вентилятора та радіатора, але деякі ентузіасти застосовують і рідинні системи). Якщо комп’ютер новий, то на підошві кулера ви знайдете товсту гнучку наклейку – термоінтерфейс. Якщо збирається не новий комп’ютер, то на поверхню процесора тонким шаром потрібно нанести термопасту ("Алсіл", "КПТ-8" та інші). Термопаста, як і термоінтерфейс, нічого не охолоджує, але сприяє передачі тепла, що генерується процесором, радіатору за рахунок скріплення поверхонь. Якщо шар буде занадто товстий, тепловіддача погіршиться. Кріплення для кулера можуть бути різними, а вентилятор закручується на шурупи.

Модулі оперативної пам’яті повинні входити в роз’єм м’яко і замикатися фіксаторами з двох сторін. Зазвичай на «матері» від двох до чотирьох таких роз’ємів можете вставляти модуль у будь-який з них.

Наступний крок – встановлення мат. плати у корпус. Якщо розміри матері та корпусу (ATX – сучасний тип корпусів, AT – застарілий) підходять один до одного, то отвори для шурупів повинні збігтися. Вставте у спеціальний відсік жорсткий диск та CD-ROM. Все закручується на шурупи. Слідкуйте за тим, щоб шурупи не були надто довгими та не закручуйте їх з усієї сили, т.к. це може пошкодити корпус жорсткого диска! Іноді може знадобитися дисковод гнучких дисків – "флопік", але це вже раритет. Він встановлюється так само.

Відеокарти бувають двох типів: PCI та AGP. Останній тип поступово зникає з прилавків магазинів, як і рознімання для нього. PCI-відеокарти встановлюються як оперативна пам’ять лише без фіксаторів (крім AGP). До корпусу вони кріпляться шурупом. p align="justify"> У роз’єми типу PCI і його різновиди можуть бути встановлені й інші плати розширення (мережеві та звукові карти наприклад). Деяким платам і всім вентиляторам доведеться підключати додаткове харчування, зазвичай на «матері» передбачено кілька роз’ємів для цього.

Підключаємо живлення. Спочатку до материнської плати (найтовстіший провід із найбільшим числом квадратних контактів) до відповідного роз’єму. У нових корпусах це можна зробити лише одним способом (виступ та відсутність отвору заважає), у старих – двома. Краще прочитати інструкцію, т.к. велика ймовірність, що мати згорить під час першого запуску при неправильному підключенні. Іноді для матері потрібно додатково. живлення. Воно схоже на основне, лише менше за кількістю контактів (чотири).

Жорсткий диск та дисковод підключаються до матері за допомогою шлейфів або тонких кабелів SATA. Від БП до них йдуть 4-х контактні дроти (для IDE-пристроїв) або тонкі кабелі SATA (для живлення трохи ширші).

В останню чергу підключається передня панель корпусу. Для неї в інструкції до матері має бути спеціальна схема. Якщо підключити якісь дроти неправильно, комп’ютер, швидше за все, не запуститься. На старих матюках. На платах існували ще такі дрібні затискачі контактів – «джампери», за допомогою яких налаштовувалися деякі параметри мат. плати. Зараз таке налаштування проводиться у БІОС.

Після повного складання комп’ютера увімкніть його в мережу та натисніть кнопку живлення на корпусі. Якщо все гаразд, то комп’ютер повинен тихо пікнути (сигнал тестування заліза процедури POST). Якщо писк не один чи надзвичайно довгий, щось у системі несправно. Можна спробувати розібрати та зібрати комп’ютер заново, уважно вивчаючи, де можуть бути проблеми. Але це вже окрема тема.

Вдалого збирання!