З множини – ОДНЕ
Археологія, що вивчає матеріальні свідчення життя і діяльності людини з найдавніших часів, не виявила жодних ознак або свідчень того, що перші люди, які жили близько двох мільйонів років тому, мали вождів або правителів. Достовірно відомо, що давні люди воліли триматися разом — адже вижити поодинці або лише однією сім’єю було практично неможливо. Світ, у якому з’явилися перші розумні істоти, був суворий і нещадний.
На ранніх етапах існування людина була надто слабкою — саме це, швидше за все, і змусило її відмовитися від несправедливості у відносинах між сильними та слабкими членами спільноти. Перемогти у боротьбі життя можна було лише спільними зусиллями, й у цій жорстокій боротьбі мав свою цінність кожен, навіть найслабший учасник групи. Тому видобуток ділився порівну — на всіх членів групи. Свою частку необхідної їжі отримували всі — здорові та хворі, діти та дорослі, чоловіки та жінки.
Тим не менш, у стародавніх людей теж були свої лідери, але ними ставали не через обсяг біцепсів, влучного ока чи швидких ніг. Вже тоді серед людей високо цінувалися розум, справедливість, кмітливість, життєвий досвід. Іноді такими лідерами ставали жінки — адже члени первісної спільноти людей були, як правило, членами одного роду, а в різних громадах відлік спорідненості провадився як батьківською, так і материнською лінією. Люди в громаді були пов’язані не тільки спорідненими узами — вони спільно володіли всіма мисливськими, рибальськими та збиральними угіддями, разом користувалися ними та разом захищали від ворогів.
Приблизно тридцять тисяч років тому це становище змінилося. Одні сім’ї у громаді почали займатися виготовленням знарядь праці, інші — полюванням та рибальством, треті — скотарством та примітивним землеробством. Кожна сім’я отримувала у користування частину родової землі, а все, що вироблялося на ній, належало цій сім’ї. Деякі люди і сім’ї багатіли, інші бідували і бідували — так було започатковано майнову нерівність усередині людських спільнот.
Нерівність швидко призвела до виникнення приватної власності та розпаду родових відносин. Кровне спорідненість втратило колишнє значення, а первісні громади почали перетворюватися на племена, чи триби, — союзи кількох пологів, які мають власну територію, спільну мову та звичаї. На чолі племен стали найбагатші і найвпливовіші члени пологів — вожді.
Незабаром ватажки великих племен усвідомили свою могутність, і з них почали зловживати владою. Виявилося, що набагато легше грабувати чужинців, ніж наполегливою і важкою повсякденною працею примножувати те, що маєш. Войовничі племена постійно ворогували із сусідами, яким доводилося створювати племінні спілки, щоб вчасно дати відсіч гвалтівникам та грабіжникам. Але, як відомо, війна породжує війну — і нерідко племінні союзи, створені для оборони, самі перетворювалися на загарбників та завойовників.